Тезу, що статеве виховання має бути у навчальних закладах, підтримало повністю або більшою мірою 84% батьків та 83% вчителів.
Такі результати отримали Аналітичний центр Cedos у партнерстві з Дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) та за підтримки Міністерства освіти та науки України.
В дослідженні брали участь 500 батьків дітей шкільного віку та 500 вчителів та вчительок, які працюють у закладах середньої освіти. З ними провели опитування та дискусії у фокус-групах.
Перед початком дослідження опитуваним озвучували сутність статевого виховання:
Під цим поняттям мається на увазі викладання та навчання тем, що пов’язані з сексуальністю як сферою життя людини: репродуктивне здоров’я та репродуктивна функція, тіло й розвиток людини, стосунки (сімейні, романтичні, дружба), цінності та права людини, насильство й безпека, медійна грамотність, гендерна рівність та інші. Головна умова такого статевого виховання – теми викладаються відповідно до віку.
Більшість респондентів зійшлися на тому, що статеве виховання все ж потрібно в школі. 60% батьків та 60% вчителів і вчительок зазначили, що повністю згодні з присутністю статевого виховання в школі. 24% батьків та 23% педагогів більшою мірою підтримали цю ідею.
Дивіться. Мені здається, що обговорювати, потрібна сексуальна освіта і чи має вона відбуватися в школі, – це все одно, що говорити, чи маємо ми в школі вивчати термодинаміку. Це базові права всіх наших людей, в нас в Конституції записано, що всі мають право на освіту. І освіту, в тому числі і цю. (Вчитель «Біології»)
Водночас 67% батьків та 72% вчителів та вчительок зазначили, що статеве виховання має забезпечувати родина, в якій виховується дитина. Проте певна кількість батьків виявилася неготовою до цього. Зокрема, батьки говорили, що вони не «спеціалісти», щоб говорити з дітьми на деякі теми. Наприклад, про ВІЛ, репродуктивне здоров’я, захищений секс та безпеку.
Більшість батьків також відповіли, що вони не користуються жодними зовнішніми джерелами, коли готуються до подібних розмов з дитиною – 59% опитуваних взагалі не зверталися до жодних джерел, 38% зазначили, що спираються на власний досвід.
Якщо щодо присутності статевого виховання в школах батьки та вчителі були більш-менш згодні, то щодо віку, коли варто починати це впроваджувати, думки розійшлися. Лише 26% батьків вважають, що такі розмови варто починати у початковій школі. Натомість серед педагогів цю ідею підтримують 41%.
Респондентам також запропонували обрати найбільш актуальні теми статевого виховання. Однозначним лідером стала тема «Особиста безпека: правила спілкування з незнайомими людьми». Про важливість цієї теми говорили 77% батьків та 73% педагогів. Понад половину опитаних і батьків, і вчителів зазначили важливими ще й такі теми: захворювання, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД, контрацепція, безпека в інтернеті, вагітність та народження дітей. 51% педагогів також обрали серед важливих тему «Прийняття рішення про початок статевого життя». Серед батьків актуальність цієї теми підтримали 42%.
Педагоги, що працюють в середній та старшій школі зазначили, що частина з цих тем вже є в навчальних програмах, але вони недостатньо розкриті.
В опитуванні також зачепили питання форматів, що краще підходять для впровадження статевого виховання. Більшість батьків та дітей найоптимальнішим форматом назвали лекції запрошених фахівців, а також заняття зі шкільним психологом чи соціальним педагогом.
У педагогічних колах неодноразово порушували питання, що статеве виховання не може бути окремим предметом, бо в навчальному плані і так не вистачає годин. В межах дискусії педагогічні працівники запропонували альтернативу – проводити подібні заняття нечасто – раз на місяць, наприклад. Це, за словами респондентів, дасть можливість вести навчання системно, а також контролювати викладення предмету та результати навчання.
Вчителі та вчительки початкових класів також говорили про те, що в молодшій школі недоречно проводити повні уроки статевого виховання через психологічну неготовність дітей. Вони запропонували проводити нетривалі бесіди з дітьми із запрошенням фахівців та фахівчинь.
В дослідженні також порушили питання готовності педагогічних працівників до розмов на теми статевого виховання. Більшість не отримувала відповідних знань ані в ЗДО, ані в межах підвищення кваліфікації. Часто педагоги вказували на недостатню якість або відсутність можливостей підвищувати кваліфікацію в цій темі.
В межах дослідження також стояло завдання простежити, наскільки поширені стереотипи та упередження серед батьків та вчителів. Так, наприклад, 65% батьків та 43% вчителів цілковито або скоріше погоджуються з твердженням, що короткий одяг та яскравий макіяж дівчат спонукають хлопців до активних залицянь*. Або ще: 42% батьків та 36% педагогів зазначили, що інша сексуальна орієнтація потребує лікування*.
(*Ці тези є хибними)
Навіть попри готовність більшості батьків і педагогів до опрацювання тем статевого виховання, респонденти вказали й на бар’єри в цій роботі. Наприклад, 25% батьків та 20% вчителів зазначили власну неготовність говорити на такі теми.
Автори дослідження підкреслили, що на сьогодні не всі школи та батьки готові взяти участь в комплексній сексуальній освіті дітей. Ба більше, не всі навіть розуміють необхідність цього. За висновками дослідників, впровадження статевого виховання в навчальних закладах – велике та важке завдання, яке потребує уваги з боку держави та залучення відповідних фахівців.
Джерело.
