Відома українська вчителька Ольга Халепа розповіла, які типи вчителів, на її думку, зустрічаються у закладах освіти найчастіше.
Вчителі бувають різними: ті, які сумлінно готуються до уроків та урізноманітнюють навчання цікавинками, а є й ті, які не зацікавлені результатами своїх учнів та не слідкують за перебігом освітнього процесу. Так, відома українська вчителька Ольга Халепа визначила типи вчителів, які зустрічаються в школах.
Педагоги, якими наповнені сучасні українські школи:
Учителі – «аксакали»
Це педагоги пенсійного віку, які свою педагогічну свідомість складали в радянські часи. Їхні методи роботи вже давно не підходять сучасним дітям. Сучасні технології не завжди під силу «аксакалам» освіти. На курсах користувачів ПК, їх навчили набирати текст одним пальцем і все, а решта методів — це дошка-крейда.
Учителі – «методички»
До цього типу належать педагоги середнього віку. Тут свідомість поділено на відсіки: в одному – «СРСР», в іншому – «незалежна», а посередині – «лихі 90-ті». Активується лише той відсік, куди дме вітер колективу та міністерських вимог. «Методички» то закликають учнів до високих моральних цінностей, то вмикають програму «моя хата скраю, я нічого не знаю». Для них головне вчасно заповнити журнал, здати потрібні звіти, протоколи, інформацію.
Учителі – «заробітчани»
До цього типу належать діти розквіту незалежності. Їм лише потрібен був диплом про вищу освіту. На уроках вони задають дітям завдання – прочитати та законспектувати параграф або ж переглянути відео. Поки діти працюють, “заробітчани” гортають стрічку, переглядають повідомлення. Вони вважають, що з адміністрацією краще дружити: нехай роблять, що хочуть, аби їх не чіпали. В разі якщо у Міністерстві змінилася влада чи пішли нові розпорядження — треба терміново тікати зі школи, рік допрацювати, назбирати грошей на паспорт і гайда в Польщу на заробітки.
Учителі – «пофігісти»
Цей тип вчителів поділяють на дві групи.
- Долю одних визначило ЗНО і вигадані Міністерством рейтинги вступу до вишів. Вони все пройшли під час практики: вміють викладати, знають методи навчання, але не готові жити на вчительську ставку.
- Друга група — це ті, яким результати ЗНО нашепотіли: “Іди в педагогічний, на контракт, там недобір, беруть усіх”. Вони безвідповідальні, в них немає самодисципліни, самоконтролю, зі своїм предметом вони не зовсім “дружать”. Такі вчителі під час педради сидять та гортають стрічки соцмереж, а під довгим волоссям — usb-навушники. Такі педагоги не планують довго працювати, вони з дітьми до того часу, доки не знайдуть нічого кращого.
Учителі – «фанатики»
Це категорія вчителів, яка не знає ні віку, ні статі, ні політичних уподобань. «Фанатики» — трудяги, які терплять, сподіваються на краще, мають власну думку. Такі педагоги за життя встигають все: народити й виховати своїх дітей, приготувати борщ, здобути ще одну освіту, освоїти новітні технології, підготувати своїх учнів до численних конкурсів-олімпіад, організувати заходи, створити авторські розробки, зняти відео, з’їздити на екскурсії. Вони завжди сподіваються на гідну зарплату, на підтримку адміністрації, розуміння влади, прихильність учнів, батьків.
Вони вміють відкидати все зайве, економити дорогоцінний час і працювати заради своєї світлої мети, яку засвоїли ще там, за студентською партою: школа — для учнів.
На них тримається вся освіта. Весь мотлох на неактуальних окозамилювальних шкільних сайтах — не для них, вони просто ідуть на урок і живуть там своє, не всім колегам зрозуміле педагогічне життя. Падають напівживі після робочого дня на ліжко і тихо помирають від втоми, прохаючи власних дітей: «Дайте трохи помовчати». Але помирають ненадовго, бо завтра ще сім уроків, які треба підготувати сьогодні. І знову комп’ютерні технології миготять перед очима до середини ночі, а ранком будильник ледве витягає з ліжка.
Вони мають право на власну думку, засновану на досвіді, відданості справі. Їх бояться, ненавидять і намагаються розчавити, як зайву деталь у скрипучому дерев’яному, залакованому декупажем реформ освітянському механізмі.
«Фанатики» вимирають… Заносять один одного до Червоної книги освіти й тихо йдуть назавжди, звільняючи місце тим, хто виховуватиме майбутнє України власним прикладом: аксакалам, методичкам, пофігістам та заробітчанам.
Джерело.
